Інтерв'ю
про проєкт

Як виник проєкт?
«Ми вигадали цей проект, коли зіткнулися з реальністю: під час ремонту однієї історичної будівлі Одеси новий господар вирішив замінити оригінальні двері на дешевий пластик».
— каже Костянтин Ємельянов, засновник проекту
Як і всі хороші проекти, наш почався випадково.
Першим нашим дверям «пощастило», їх готові були викинути після ремонту фасаду. Юлія Іконнікова з таким рішенням не погодилася і змогла домовитися про повернення історичних дверей на місце після їх реставрації. З цією обіцянкою їй допоміг урбаніст Костянтин Ємельянов, який взяв на себе пошук майстрів та занурення у реставраційну діяльність.

Після цього досвіду Костю вже було не зупинити, адже було зроблено багато роботи, задіяні люди, з’явилася майстерня та виробилася подальша структура проекту.

Вдало склалося одразу кілька факторів: небайдужість Юлі, готовність Кості допомогти та згода з боку будинку.
Без фотографій @archodessa у нас не було б контенту, необхідного для розвитку соцмереж та поширення в інтернеті, а також листівок, кошти з яких повністю йшли на підтримку проекту.
До добрих проєктів завжди притягуються добрі люди, готові допомогти різними шляхами: фінансово, знаннями, знайомствами та симпатіями. Все має значення, адже самотужки впоратися неможливо.
Про що і для чого ваш проєкт?
Історичні двері Одеси ─ частина культурної спадщини і наш проєкт саме про її збереження на прикладі відношення до дверей.
Саме прикладом і результатом ми можемо привернуту увагу наших співвідчизників до збереження культури, що нас оточує і одночасно показати цінність і красу міста.

З грудня 2019 року ми реставруємо та відтворюємо автентичні двері, популяризуючи ідеї збереження історичної спадщини серед городян, багато з котрих словом і ділом допомагали проєкту розвиватись.
До добрих проєктів завжди притягуються добрі люди, готові допомогти різними шляхами: фінансово, знаннями, знайомствами та симпатіями. Все має значення, адже самотужки впоратися неможливо.

Окрім прекрасних реставрованих дверей завдяки проєкту місто отримує нову область дослідження: як зароджувалося та розвивалось столярне мистецтво в Одесі, простежити весь шлях його розвитку через глибоке занурення в реставраційний процес.
Ваш проєкт — про спадщину, але як ви бачите його майбутнє?
Ми не знаємо, чи зможемо відреставрувати всі двері Одеси, але якщо після знайомства з проєктом хоча б один будинок не викине на сміття автентичні двері, це вже стане нашою перемогою. А поки що працюємо стільки, скільки зможемо і врятуємо максимальну кількість дверей.

Точно будемо шукати можливості зробити якомога більше реставрацій і розвиватись в цій сфері, шукати гранти, меценатів тощо.

Ще в майбутньому буде цікаво взятися за відновлення втрачених дверей, реставрацію та відтворення вікон і повернути будинкам той вигляд, що задумували архітектори XIX та початку XX ст.

Будемо раді, якщо зможемо надихнути професіоналів на схожі проєкти і разом відтворювати Одесу і інші міста України.
Хто є членами команди проєкту? Є щось, що об'єднує цих людей?
Ми всі любимо Одесу та її історичні двері. Не всі з команди народилися тут, проте всі щиро закохані в місто і дбають про те, щоб зберегти все прекрасне, що нас оточує. Зокрема, двері.

Кожен прийшов до проєкту через щось своє: любов до історії та естетики старого міста, бажання зробити внесок в збереження міста, втома спостерігати за втратами артефактів.

Ми об'єднались, тому що не можемо інакше.
Кожні врятовані двері - це неймовірне почуття. Проте ми не маємо часу радіти занадто довго, адже попереду багато роботи.
Чому ви обрали об'єктом реставрації саме двері?
Справа випадку. На нашому шляху першими зустрілися двері і ми одразу закохалися у реставраційну справу. Одеські двері прекрасні та гідні порятунку. Одного разу розглянувши їхню красу — неможливо буде пройти повз і це підтверджують численні фотографії на їхньому фоні та щира підтримка наших фоловерів.

Наше місто щодня втрачає автентичні елементи і потрібно безліч команд з реставрації різних деталей. Ми беремо на себе двері і станемо прикладом, що все можливо за бажання та завзятості. Далі справа за одеситами та їх подальшими ідеями.
Що в роботі є найскладнішим для членів команди?
Обрати двері для реставрації.
Одеса і справді все ще зберегла тисячі прекрасних дверей і лише мала їх частина в хорошому стані. Але реставрація — справа довга і копітка, деякі двері ми реставрували по півроку. Крім того, ця справа витратна і саме пошук меценатів завжди був найскладнішим. Ми не можемо врятувати всі двері одразу. Але якщо об'єднатися, не викидати старовинні двері та навчитися допомагати міським проектам — ми поступово це подужаємо.
А що найбільше подобається в роботі?
Багато що подобається, навіть труднощі.

Цікаво занурюватись у реставраційну сферу та вчитися новому. Цікаво бачити результати. Цікаво щоразу переконуватися, що люди люблять Одесу та готові допомагати проєкту. І команду збирати цікаво, і розширювати проект.

Але найголовніше — бачити, як змінюється ставлення людей до історичної спадщини. Викинути відреставровані двері вже ні в кого не підніметься рука. Людям потрібно лише раз показати красу старовини і вони вже не зможуть ставитись до неї по-старому.
Чи є схожі проєкти в інших містах України?
Так, знаємо про «Франківськ, який треба берегти» і нещодавно запустився харківський проект Dveryki.Kharkiv.

Сподіватимемося, що в Україні з’являтиметься дедалі більше таких ініціатив, не лише дверних.
Особливо після війни і пов’язаних з нею втрат.
Як проходить процес реставрації? Вам потрібно отримати певний дозвіл?
Найголовніше — має бути ініціатива мешканців.

Насамперед важливо визначитися зі статусом будівлі. Якщо будинок є пам’ятником — перед початком робіт необхідно розробити проєктно-наукову документацію.

Якщо будинок не пам’ятник — достатньо письмової заяви мешканців про намір реставрувати історичні двері їхнього будинку.

Далі ми демонтуємо двері, знімаємо фарбу зі стулок у майстерні та з коробки з фрамугою за місцем. У цеху розбираємо двері, все чистимо, відновлюємо втрачені елементи, шліфуємо та покриваємо олією. Ґрати віддаємо в кузню на відновлення втрат і фарбуємо.

Коли вся фурнітура зібрана — монтуємо двері, ремонтуємо відкоси та прибираємо за собою.
Чи є якісь історії дверей, які запам’ятались вам найбільше?
Наша перша.

Троїцька, 43б стала безцінним досвідом. Занурення у тему, пошук майстрів, приміщення та обладнання. Комунікація з містом, з меценатами та громадськістю. Це було складно та захоплююче.
Чи є якась кінцева ціль проєкту та як ви плануєте розвиватись?
Ми не знаємо, чи зможемо відреставрувати всі двері Одеси, але якщо після знайомства з проектом хоча б один будинок не викине автентичні двері, це вже стане нашою перемогою. А поки що працюємо стільки, скільки зможемо і врятуємо максимальну кількість дверей.
Чи можуть звичайні люди допомогти вам чимось?
Звичайно, найголовніше — зберігати двері Одеси та не дозволяти нікому їх викидати.

Важливо розповідати про проєкт усім знайомим, ділитися нашими сторінками у соцмережах. Багато дверей ми зберегли завдяки фоловерам, які надсилали адреси викинутих дверей, які потім забирали до майстерні - їхня уважність дозволяє зберегти культурну спадщину.

А ще не забувайте фотографуватися на фоні дверей та відзначати фотографії @1000doorsofodessa. Це не тільки гарно, а й може дозволити відновити загублені двері. Шкода, що 100 років тому це не було трендом, адже тоді ми б знали як виглядали втрачені двері.
Спадщина — це інструмент боротьби за незалежність та суверенітет, чи це певний символ, якому досить віддати шану?
Немає однієї відповіді на це питання. Думаю, що кожен, хто дотичний до проєкту може вкладати власні сенси в підтримку проєкту і всі вони будуть вірними.

Ми вирішили прийняти цей виклик (а у стані війни так воно і сприймалося), щоб не спасувати, щоб показати для себе в першу чергу, що жодні злі дії та чужа жорстокість наші ідеали не змінять. Допоки в Одесі можна продовжувати проєкт — ми будемо це робити. Це наша боротьба — відстоювати те, що має значення: красу міста, тенденції розвитку культури, а не її регресу.

Не для всіх наша праця в цьому напрямку на часі, нам про це писали і говорили, але більшість громадськості дуже раді кожній позитивній події, кожній можливості щось зробити — це посилює бажання продовжувати життя і вірити в майбутнє. Можливо, це і є найцінніше, що ми робимо.

На початку, це підримало і нас в перші місяці війни і ми вдячні проєкту за те, що він допоміг зберегти психологічний стан через взяту відповідальність.
Крім того, дуже важливо, що завдяки продовження проєкту ми зберегли робочі місця майстрів та інших учасників команди.

Ми бачимо реалізацію проєкту як символ віри і надії на теперишнє та майбутнє країни після війни.
Як почути минуле? Чи треба його слухати занадто уважно, коли сьогодення говорить так вбивчо голосно і коли у країни є реальні, живі герої та перемоги?
Щоб почути треба слухати. Це стосується всього.

А без минулого, без свого коріння і точки опору, називайте, як зручно, — немає нації, немає самоідентифікації і руху вперед. Немає переосмислення і появи нових сенсів.

Своїх героїв і свої перемоги ми шануємо тим більше, чим глибше розуміємо свою історію і взаємозв'язок подій.

Тож, дякуємо за інтерв'ю і за можливість глибше розібратися в деяких питаннях і власному відношенню до них.

Слава Україні!
Чи може культура бути готовою до війни і як вони впливають одна на одне? Як ви діяли, чому саме так, чи все вдалося?
Коли почалась війна багато хто зрузумів, що до війни неможливо повністю підготуватися.

З приводу питання, щодо впливу. З одного боку, війна — це беззаперечно пригнічення і культурний регрес, зупинка великою кількості важливих для країни проєктів. Але з іншого боку — це ще й сплеск народної творчості у різних проявах, це й живопис, і вірші, і фотографія, і дописи, і виставки, і вистави — багато можно перераховувати. Тож, попри все жахіття в якомусь сенсі, це ще й відроження.

Згадуючи всі культурні втрати, що ми понесли від початку війни, як приклад можна сказати, що історичні цінні будинки, звичайно, неможливо вивезти, нічого й казати про втрати цілих кварталів, районів міст.

Але зараз ми знаємо значно більше про евакуацію музейних експонатів та іншої рухомої спадщини, про співпрацю зі світовими музеями, які допомогали нам врятувати все, що можливо і прийняти на зберігання до кінця війни. Проте й це, як ми всі знаємо, не всі музеї встигли зробити.
Дуже важливо все оцифровувати, щоб мати змогу хоч щось відновити. Про це можна довго розмовляти і обмірковувати залежно від прикладу.

Наприклад, в межах іншого проєкту «Архітектура Одеси» ми відфотографували весь історичний центр, кожну важливу будівлю та її деталі зовні і зсередини. Це можливо робити й на рівні ентузіастів, тож тільки уявіть, якщо це прийме держаний обсяг. Якщо одні будуть фотографувати, інші, як наші знайомі, моделювати в об'ємі із зберіганням всіх параметрів, тощо.

Повертаючись до нашого проєкту «1000 дверей» ми вирішили відреставрувати стільки дверей, скільки зможемо, не пасуючи перед обставинами. Всі двері, що пройшли повз нас обов’язково скануються і зберігаються у вигляді 3д-моделей, як і всі їх складові: гратки, дерев’яний декор, ручки, петлі тощо.

Так, двері — лише складова будинку, але кожен з нас може взяти відповідальність за те, що може — таким чином все можна буде відновити по елементам у разі необхідності.

Навіть до війни, ми стикалися з запитами на відновлення втрачених дверей — і це можливо завдяки фотобазі усіх дверей міста. Коли немає жодної фотографії єдине що можливо зробити — це придумати новий дизайн, відштовхуючись від стилю будинку, років будівництва, деяких підказок, що можемо знайти. Але це не відтворення, а жалюгідна пародія і зовсім не наш формат.

Звичайно, відновлення повністю не заповнить втрати, але це важливо робити.
Як ми робимо все можливе для зберігання дверей через реставрацію. І тоді навіть зруйноване ніколи не буде назавжди втраченим.